Якщо законопроект Табачника приймуть – буде революція
Зараз ми маємо нагнітання освітніх і гуманітарних проблем, зубожіння населення, пенсійну реформу, все це в купі починає піднімати населення України проти реформ уряду. Якщо економічна ситуація до осені не покращиться (а за прогнозами експертів економіка буде надалі падати і прибутки населення будуть з кожним днем зменшуватися), масові акції протесту неминучі. До того ж переважно молодь – потужна сила всіх опозиційних рухів. Нагальна проблема отримати якісне і недороге навчання залишається. Звичайно, будуть акції проти законопроекту Табачника. Думаю, проти нього будуть протестувати не тільки студенти, а й викладачі, і батьки студентів та школярів.
Якщо ж законопроект Табачника приймуть – буде революція, яка може початися зі звичайних студентських локальних протестів, але згодом перерости в загальнонаціональну, з масовими страйками. Економічна ситуація вимагає реагувати тільки так.
В Україні такого немає. Студенти не мають впливу на рішення професорсько-викладацького корпусу. Є незалежні профспілки і органи самоврядування, які створюються незалежно від керівництва університету, об’єднують такі самі спілки інших університетів і виступають як незалежний орган. Об’єктивно кажучи, вони відбивають інтереси студентства, але не можуть впливати на університет безпосередньо, бо той може їх не визнавати, бо, відповідно до університетських положень, немає пункту, що вони можуть входити до Вченої ради чи інших керівних органів. Вплив студентського самоврядування в самому університеті є мінімальним, але є шанс, що якраз незалежні студентські профспілки, організації сформують ядро, яке змусить політиків прийняти відповідний закон, який би допустив студентів до реального управління вишами, або змусити окремі університети дослухатися до думки студентів, сформувати незаангажований студентський парламент.
Зараз демократичні процеси згорнуті, враховуючи, хто сидить у кріслі головного освітянина і якими методами користується. Але чим більший тиск – тим більша віддача. І ректорам врешті-решт доведеться йти на поступки до студентів.
Так, наприклад, Українська асоціація студентського самоврядування постійно їздить до Європи, переймає досвід їхніх студентів і намагається перенести його на український ґрунт.
На Заході студенти можуть брати участь у виборі ректорів, без перешкод їхати на навчання чи на практику до будь-якої країни Європейського Союзу, мають пільги і знижки по всьому ЄС. А у нас навіть всередині країни не хотіли, щоб влітку діяли пільгові квитки для студентів, то хотіли ввести якийсь індивідуальний талон, за яким студент повинен купувати квиток, а потім можна було б відслідковувати його пересування – це був би тотальний контроль.
В Європі студентське самоврядування – це дійсно незалежне студентське самоврядування з різноманітними колегіями, профспілками, які мають можливість завжди прийти в міністерство і сказати: нам така норма чи така позиція не подобається. Ї їх вислухають. І врахують їхні пропозиції. А у нас є лояльні студенти, яких міністр прийме, і є опозиційні, яких на поріг міністерства не пустять. Хоча в Україні зараз більшість студентів стали опозиційними, бо їх дуже сильно утискають.
У нас приховують інформацію про альтернативні програми навчання за кордоном, бо це не вигідно українським ректорам. Якщо наші студенти дізнаються, що в Європі навчатися вигідніше – наші ж керівники ВНЗ не отримають прибутку.
Поляки їдуть на Захід – у Німеччину чи Францію – і в цьому в їх країні їм не створюють якогось інформаційного вакууму, перепон. Навпаки, поляки в свою чергу думають, як треба “заманювати” на навчання східних сусідів, зокрема, українців.
Коли не буде студентів, не буде контрактів, бо молодь втече на навчання в ЄС, Табачник і компанія зрозуміють, що їхня політика зайшла аж надто далеко.
Так ми підійшли до проблеми працевлаштування. Працевлаштуватися по спеціальності, отримавши диплом, вкрай важко. Я історик. Після закінчення університету Шевченка я не міг знайти роботу по спеціальності з зарплатою більше, ніж 1 200 грн. А що таке 1 200 грн. для столиці? Навіть жевріти за ці кошти в Києві місяць не вийде. Тож треба або шукати якісь підробітки, або перепрофільовуватися, або їхати за кордон.
Існує проблема з житлом, особливо у великих містах. Для молоді не має доступних іпотечних кредитів. Кредити є, але відсотки величезні. Якщо у Європі це 2-3% річних, то у нас 15-20%.
Освіта – це теж проблема. Якісну освіту дістати в Україні вкрай важко. А при цьому ще й недорогу – взагалі не реально. Навіть у Тернополі виші заламують ціни по 10 тисяч. Для чого студенту платити такі гроші якомусь невідомому регіональному вишу, якщо можна в Польщі за 10-13 тисяч отримати диплом Європейського зразку, який котується у всіх країнах ЄС. Абсолютно не співмірні якість і ціна!
Влада, яка б вона не була різношерста, які б там не були групи впливу, та вона зараз діє все ж таки монолітно. А сили, які намагаються їй протистояти, починають шукати у своїх потенційних союзників якісь відмінності. І це ідеологічне розходження не дозволяє об’єднати наші зусилля. У нас була така сама проблема.
Якщо йти до певних політичних діячів, прізвища яких ми добре знаємо, відразу кампанія йде з прив’язкою до них. Я нічого не маю проти певних політиків, але я не буду під їхніми прапорами проводити кампанію, це відразу дискредитує ідею. Якщо роблю кампанію з правими, зі “Свободою” – відразу скажуть: кампанія – суто націоналістичний проект. Якщо робити з “Прямою дією” чи з лівими – то вже націонал-патріоти скажуть: ми не з вами. А політична прив’язка зашкодила б кампанії ще більше. На нас би відразу поставили тавро, що ми працюємо на того-то. Ми цього не хотіли.
Наприклад, зараз ми для загального блага не хочемо піарити окремі організації, які входять у кампанію проти табачниківських реформ. Кампанія – це кампанія. Там можуть бути і ліві, і анархісти, і праві, і ліберали, і екологи. Це нормально. Громадські організації – це не політичні партії.
АнтиТабачна кампанія стихла влітку, коли студенти роз’їхалися по домівках. До того ж, коли ми її проводили, не було додаткового подразника, факторів для збудження активності студентів. Зараз вони з’явилися, починаючи від законопроекту про вищу освіту.
Але ми не здалися. Вони нас знають і бояться. Представника ФРІ, яка є одним з організаторів кампанії “Проти деградації освіти”, не пускають до Табачника, та й мене не пускають. Ми розглядаємося вже не як дрібний подразник, а як ворог.
Треба прагнути, щоб до кампанії приєднувалися прості студенти, без прапорів. Щоб спільну кампанію проводили не на базі ідеології, а на основі спільного усвідомлення того, що якщо ми не знімемо Табачника і не блокуємо його закон, то українська молодь не матиме майбутнього в цій країні і виїде з України. На цій ідеї – зберегти майбутнє для нашого молодого покоління в Україні – ми повинні будувати кампанію проти Табачника і його псевдореформ восени.
Але треба очищувати і середню ланку – основну в освіті – керівництво вишів. Багато ректорів не чисті на руку. Табачник задовольняє ректорів. Тут існує кругова порука. Вони залежать від Табачника, тому що він дає їм вигідні умови, а він залежить від них, тому що вони його підтримують.
Звичайно, без чистки ректорів звільнення одного Табачника буде замало. Але потрібен перший крок, щоб людей штовхнути на подальші дії.
А системні зміни в освіті, я думаю, розпочнуться тоді, коли будуть повертатися молоді кадри, що вчилися в Європі, в тій самій Польщі чи Німеччині, професійні менеджери та управлінці, які вже на прикладі ЄС розбудовуватимуть і вдосконалюватимуть систему освіти в Україні.
УНІАН